60 років тому, 4 листопада 1950 року, текст Конвенції про захист прав людини і основних свобод було узгоджено і відкрито для підписання членами Ради Європи.
На думку фахівців, ця
Конвенція – чи не єдиний міжнародний документ, що не тільки закріплює права
людини, а й створює систему їх захисту. Тому її цінність є не стільки у
фіксації прав та свобод, скільки у створенні механізму їх імплементації,
сутність якого полягає у виникненні на європейському просторі особливого органу
– Європейського Суду з прав людини.
Крім того, Європейська Конвенція з прав людини є не тільки
міжнародно-правовим інструментом в галузі прав людини, що має на меті захист
широкого спектра громадянських і політичних прав особи, разом з тим вона є
договором, юридично обов’язковим для Високих Договірних Сторін, який встановлює
систему контролю за здійсненням прав людини в межах країни-члена Ради Європи,
якою є й Україна.
Міжнародно-правовим нормам в українській правовій системі віддається
перевага перед національними (ст. 9 Конституції України). Це обумовлює
існування наднаціональної системи захисту прав і свобод людини, однією з
підсистем якої є дієвий правозахисний механізм передбачений Європейською
Конвенцією про захист прав людини й основних свобод.
